Реве земля від вибухів щоденних,
Все у вогні, аж плавиться броня,
Довкола все в тілах, убитих, нескоренних,
Повсюди чути лиш: Війна! Війна! Війна!

Неспинно чути залпи “градів”
Ворожі танки лізуть мов чума,
Вже звикли до постійних “бомбопадів”
Забули слово -“спокій”! Вже його нема.
Надворі лютий заступив в права,
Термометер показує плюс вісім,
Довкола міста жорстока йде війна,
Тримають хлопці оборону міцно.

Щодня по ним працює агеес
І снайпери стріляюють дуже щільно,
Господь оберігає їх з небес,
На захист дому стали добровільно.

Давно їх не лякає спека й сніг,
Холодний вітер, обстріли із танків,
У кожного свій власний оберіг,
Бої короткі кожного світанку…

А далі?… А далі – покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

А восени дерева зацвіли…
«Не до добра», – старі казали люди,
Та молоді не вірили, вони
Все жартували: «Буде так, як буде».

І був Майдан. Війна, забравши Крим,
Повзла Донецьким степом і Луганським,
Вкривала землю безліччю могил,
І проклинала люд, що звався братським.

… Перейдено ілюзій рубікон:
Ніхто не допоможе в цілім світі.
Герої першими ішли за горизонт,
Коханих залишаючи сивіти.

Незмірне горе. Спалена земля.
Як пам`ять багряніє грость калини.
Дерева листом устеляють шлях –
Не зацвітайте більше восени ви!